Мирослава Антонович, доктор права,
завідувачка кафедри міжнародного права і спеціальних правових наук Національного університету "Києво-Могилянська академія"

 У статті доводиться, що Голодомор 1932-1933 років в Україні був злочином геноциду згідно з міжнародним правом. Він мав усі складові злочину геноциду згідно з визначенням його в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього 1948 р., а саме:  намір знищити цілком або частково національну чи етнічну групу, ідентифікація жертв як частини українського народу та встановлення вини. Оскільки геноцид становить злочин не лише згідно з міжнародним договірним правом, а й згідно з міжнародним звичаєвим правом і є імперативною нормою jus cogens, яка має зворотну силу в часі, поняття геноциду цілком може бути застосоване до злочину Голодомору 1932-1933 років в Україні.

Організаторами п'ятитисячного Народного віча 17 березня 2010 року у Львові виступили Студентська рада Львова, громадська ініціатива "Український Національний Збір", Об'єднання національно-патріотичних сил Львівщини, Львівське обласне відділення Конгресу української інтелегенції. Крім того, цього ж дня Львівська, Рівненська, Тернопільська обласні ради також прийняли заяви з вимогою усунення Дмітрія Табачніка з поста міністра освіти й науки.

Подолати мракобісся - наш спільний обов'язок, обов'язок кожного українця. Всеукраїнська громадська організація "Товариство відродження української нації" (ВГО "ТВУН") веде активну діяльність за усунення Дмітрія Табачніка з поста міністра освіти і науки. З ідентичними ініціативами виступили: ГПО "Галицький вибір", ВМГО "Національний альянс", Об'єднання національно-патріотичних сил Львівщини, Тернопільська молодіжна міська рада, Українська народна рада, ОУН(б), партії "За Україну", УНА-УНСО, "Наша Україна", КУН, УНП...

Олексій Курінний,
старший викладач кафедри міжнародного права і спеціальних правових наук Національного університету "Києво-Могилянська академія", експерт Ценру політико-правових реформ

Дослідження присвячене проблемі визнання Голодомору 1932-1933 рр. на Північному Кавказі в якості спланованого геноциду української спільноти регіону. Даний геноцид супроводжувався протиправними діями, що носили характер лінгвоциду та знищення української автентичної культури Північного Кавказу і, зокрема, Кубані. Наведені у дослідженні докази цих злочинів проти людства підтверджують наміри щодо знищення й дезорганізації української іредентної спільноти Північного Кавказу як суб’єкту колективних прав людини включно із правом на самовизначення аж до виходу зі складу радянської Росії.

Зоряна Кузик,
викладач кафедри фотограмметрії та геоінформатики НУ "Львівська політехніка"

У статті висвітлюється тема політичних репресій на Західній Україні у 40-50-х роках 20 століття. 17 осіб найближчої родини стали невинними жертвами комуністичного режиму. Вони були засуджені, закатовані, вигнані, переслідувані та позбавлені майна. Ця родина зазнала непоправних втрат. Це є приклад геноциду української нації.

Вочевидь, за те, що вів із рабства

Тих, кого обурив заголовок публікації, він не стосується. Та позаяк академік Іван Дзюба, попрацювавши міністром культури, виставив нам діагноз "Алергія на Шевченка", то шанувальників останнього справді менше, аніж невдоволених ним і байдужих до нього. Може, через те, що нині, коли більшість із нас передусім намагається вижити, усвідомлюємо, що контрастуємо з тим, хто жертвував власним заради інших? А, може, тому, що змушені відроджувати після століть рабства те, чого не було б, якби не він?

Петро Брицький, доктор історичних наук,
професор Чернівецького національного університету імені  Юрія Федьковича.

Великих втрат зазнав український народ у період голоду 1921-1923 рр., але найбільшою трагедією за всю історію для нього став голодомор 1932-1933 років, здійснений диктаторським режимом Російської комуністичної партії (більшовиків) на чолі з Й. Сталіним. Дивовижним є те, що цей страшний злочин проти українського народу, фактично його геноцид, був підданий керівною верхівкою цієї ж партії суворому замовчуванню впродовж 55 років. Розповідь про нього вважалася антирадянською пропагандою, наклепом, що загрожувало тюремним ув’язненням.

Святослав Щербина,
голова Запорізької обласної ГО "Збережемо Святині Запорожжя",
священик громади "Оріяна" м. Запоріжжя Рідної Української Національної Віри (РУНВіри)

В усі часи загарбники намагалися силою нав’язати свою зверхність підкореним народам. Першочергово вторжники знищували провідників нації та непокірних, грабували та вчиняли насилля над поневоленими, привласнювали їхні землі та цінності, нав’язували свою мову та звичаї, калічили дівочі долі та багато чого іншого.

Ольга Солодуха,
асистент кафедри зарубіжної преси та інформації факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка, секретар ректорату, член НСЖУ

    Проблема свободи преси є одним з наукових зацікавлень авторки. Пишучи три роки тому магістерську роботу (тему якої продовжуємо у кандидатській праці), ми звернули увагу на один із аспектів цього питання саме в Україні: взаємозв'язок свободи слова з темою Голодомору 1932-33 рр. Висновки наштовхнули на ряд думок, які ми побіжно наводимо у цій роботі, не претендуючи на формулювання істини, а лише відтворюючи певні факти, що вже є певними кроками на шляху до цієї істини.

Володимир Алтухов,м. Донецьк,
Донецький національний технічний університет

Мова є одним із вирішальних чинників національної самобутності народу, визначальною ознакою держави. українська мова сприяє утвердженню і зміцненню незалежної України, є найдієвішим фактором об'єднання людності в межах однієї держави.

Петро Остапчук, священник УАПЦ
(духівник рівненського козацтва, голова Рівненської обласної громадської організації з проблем сім'ї, член Національної спілки журналістів України, винахідник, композитор.)

(стаття оновлена 16.12.2010 р.)
Більшість людей не знають про «світовий уряд хасидсько-парамасонської групи», загрозу рабства та знищення, хоча про це вже не мало написано. Коротко, історія сіонізму та становлення світового уряду є така…

Учасники Всеукраїнської науково-практичної конференції «Геноцид України у ХХ столітті» звертаються до світової громадськості з настійною пропозицією в усіх без винятку країнах звернути увагу на спланований москво-большевицькою тоталітарною системою   і організовано проведений геноцид  України в ХХ столітті.

Висловлюємо протест  проти звернення  депутатів Європарламенту до Президента України із  закликом позбавити звання Героя України Степана Бандеру.

27 лютого 2010 року, м. Львів
Заслухавши виступи доповідачів, що дослідили і висвітлили тему трагічної історії української нації впродовж ХХ століття, учасники конференції дійшли до висновків:

Олександр Крамаренко — заслужений журналіст України,
кореспондент газети “Гривна-Плюс” (м. Луганськ).

Сьогодні тема Голодомору в Україні звелася до банальної полеміки серед політиків щодо того, був то геноцид українців чи ні. Тема стає вже дещо набридливою навіть для тих наших співгромадян, хто вважає голод 1933 року в Україні геноцидом. Ті ж, хто заперечував це, ще з самого початку полеміки радили своїм опонентам взагалі не педалювати цю тему. Таким чином, немає нічого дивного в тому, що вона сьогодні вже зійшла на маргінес нашої суспільної думки, на велику радість усіх “єдінодушних” російських опонентів визнання геноциду українців.

    Олекса Чорнота, правозахисник

Коли через тиждень після проголошення Президентом України свого Указу  № 46 про присвоєння провідникові ОУН Степанові Бандері звання Герой України, Віктор Ющенко під час урочистостей з нагоди бою під Крутами виголосив 29 січня 2010 року свій Указ № 75 «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті», то відразу після цього в різноманітних ЗМІ з’явилося безліч критичних коментарів як від ворогів України, що не було несподіванкою, так і від усіляких «щироукраїнців», які вважають «несвоєчасним» цей Указ Президента України Віктора Ющенка.

Володимир Ковальчук,
кандидат історичних наук, консультант Галузевого державного архіву Служби безпеки України, науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського НАН України

Представники Організації українських націоналістів-бандерівців (далі – ОУН(б) і Української повстанчої армії (далі – УПА) у роки Другої світової війни контактували з військово-політичними формуваннями та державними інституціями найширшого спектру. Доводилося домовлятися не тільки з польськими, румунськими, угорськими, хорватськими націоналістами. Інколи робилися спроби “наведення мостів” з такими антагоністами як радянські партизани, російські власівці, німецьке СД. Хоча такі тактичні контакти, безумовно, шансу на стратегічну перспективу не мали, проте свій слід у історії вони залишили. Про це не потрібно забувати, але і переоцінювати також їх не слід.

Ірина Магрицька, канд. філол. наук,
доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (м. Луганськ)

У жовтні 2007 року автора цієї статті як представника громадськості було запрошено до участі в другому засіданні Координаційної ради з питань підготовки заходів до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років. Цей захід відбувся в Харківській юридичній академії імені Ярослава Мудрого. Слухаючи тоді виступ Віктора Ющенка, подумалося: ну не може людина, яка не пропустила найбільшу українську трагедію через власний розум і серце, не усвідомила державотворчої значущості відновлення історичної пам’яті в українців, говорити про Голодомор так проникливо і щиро, як робить це Президент України. І лише байдужа, аморальна або політично заангажована людина не погодиться з тим, що висловлював він щодо цього абсолютно правильні думки.