Нещодавно Народний депутат України від Партії Регіонів Вадим Колесніченко вчергове опублікував у власному блозі (http://blogs.pravda.com.ua/authors/kolesnichenko/4f14247186238/) неправдиву інформацію. Ми не маємо ні права, ні бажання коментувати рішення доктора філологічних наук, професора, проректора з наукової роботи Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов В'ячеслава Ісайовича Теркулова, який у своєму висновку, про що йдеться в статті, підтримав проект закону України "Про засади державної мовної політики".

Філософія життя людей є такою, що старші у своїй діяльності, з часом, мають поступитися молодшим. Вважається, що молодші агресивніші і сильніші, тому заміна відбувається. Навіть, древні скіфи, на своїх виробах, відобразили, на думку багатьох істориків, конфлікт старих і молодих скіфів. Правда, до наших часів, не дійшла звістка, – а хто ж таки, переміг? Добре, коли ця життєва необхідність проходить у нормальний цивілізований спосіб, наприклад, демократично, шляхом виборів.
Якщо, говорити про українську політику в цілому, то, побачимо, що керують країною, старі, ще радянські кадри зі своїми політичними проектами. Як правило, на політичній сцені, міняють одна одну дві комуно-комсомольські олігархічні групи. У свідомості тих людей що при владі, мало патріотизму, відповідальності за долю держави, розуміння того, що вони мають у першу чергу служити громадянам і країні, а не дбати про свою кишеню і пиху. Не говорячи вже про національні інтереси.

На Різдво кожен, хто відвідав Церкву Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, міг стати свідком "дива".

Неподалік храму, на місці звичного для багатьох киян і гостей столиці дерев’яного хреста на честь героїв Крут стояв справжній пам’ятник крутянцям: виготовлений з дорогого каменя "козацький хрест", в центрі якого висічений тризуб, під яким промовиста і символічна цитата із святого Євангелія – "Найбільша любов – життя покласти за друзів".

Сподівався, що про авторів несподіваного "дива" розповість настоятель храму. Однак отець Ігор Онишкевич лише висловив захоплення новим пам’ятником і повідомив, що його творці і меценати не бажають розголосу, їм цілком достатньо усвідомлювати, що про їхню справу "знає Господь".

У неділю, 22 січня, о 12:00 у Києві на мосту ім. Патона до Дня Соборності об’єднаймо два береги Дніпра «живим» ланцюгом!

День Соборності — об’єднавче свято українського народу. «Ланцюг єдності», ініційований 5 років тому Братством козацького бойового звичаю «Спас», традиційно відбудеться і нинішньої зими. Закликаємо всіх  взяти участь у створенні символічного ланцюга єдності Право- та Лівобережної України. Звертаємось до свідомих громадян України: «Прийдімо і разом відсвяткуймо День Соборності України!»

Долучайся до поширення інформації. Приготуй на акцію національну синьо-жовту символіку — прапори, стрічки, інструменти для звукових ефектів — барабани, труби тощо. БУДЬ РАЗОМ З УКРАЇНОЮ!!!

У день Злуки — візьмімося за руки!

Панове товариство!

Хочемо повідомити Вас, що козацькому селищу «Мамаєва Слобода» оголошено війну. Нас, майже не маскуючись, з усіх боків атакують українофобські сили...

По перше, вчора, близько опівночі, сайт козацького селища www. mamajeva-sloboda.ua  було брутально зламано невідомими. Центральна сторінка знищена і замість неї хакером поставлено блюзнірський україноненависницький  «стішок», «жирно присмачений» російською ненормованою лексикою...

Українське національне відродження на півночі Донеччини до сьогодні надзвичайно слабо висвітлене в історичній літературі. Жорстокість окупаційного режиму, тотальне знищення комуністами будь-яких згадок про людей, що очолювали цей рух, документів про національно-визвольні змагання призвели до того, що їх майже не залишилося в архівах. Єдине, на що може опиратися дослідник – кримінальні справи з архівів НКВД-КГБ. Окремі імена, факти, події детально висвітлювалися в ході допитів, оскільки чим допит виявлявся «продуктивнішим», тим більше осіб потрапляло в тенета «органів».

Це повідомлення – лишень маленька спроба відновлення історичної правди.

Дерев’яна церква в Олексієво-Дружківці була автокефальною

Перша згадка про перехід до Української Автокефальної Православної Церкви храму селища Олексієво-Дружківка датується 18 листопадом 1924 року. Тоді в протокол за №6 засідання Донецької губернської антирелігійної комісії записано: «Устав автокефалистов утвердить. Признать желательным высказанное некоторыми тихоновцами намерение о переводе богослужения на украинский язык. Дать соответствующую на сей предмет директиву ГПУ и отделению культов».

Історики здивовані, чому, взявшись за зміни до архівного законодавства, парламентарі не розглянули питання доступу до архівів. Науковці наполягають на законодавчому закріплені відкритості радянських архівів і побоюються, що Рада створює механізми, які можуть спричинити знищення документів.
У першому читанні Верховна Рада України проголосувала зміни до Закону України “Про Національний архівний фонд та архівні установи”. Загалом позитивно оцінюючи спробу законодавця підійти до змін далекого від вимог сучасності закону, історики надзвичайно стурбовані тим, що найважливішу частину – питання доступу до архівів оминули. 

Сибірський сайт «Бабр» критично оцінив багаторічну, безглузду і свідомо приречену на поразку боротьбу з правдою, яку веде Росія. Сибіряки пишуть:

«Чим далі — тим більше всі серйозні інформаційні структури ховатимуться в «вільній зоні». Добратися з «розборками» до цієї «зони» навряд чи реально.

Російські спецслужби вже 12 років намагаються закрити сайт «Кавказ-Центр», зареєстрований в зоні .com, і абсолютно безуспішно. Історія боротьби Росії з цим сайтом є однією з найбільш трагікомічних в Інтернеті.

Рішучість студентів зростає. Щоб заявити власну позицію та добитися виконання вимог, вони спромоглися прорватися в хол Верховної Ради. Така подія викликала широкий суспільний відгук.

Саме в цей день, 10 січня, депутати ВР також не нудьгували – грали,  для багатьох з них улюблені ще з рекетирських часів кінця 80-х – початку 90-х минулого століття, „наперстки”. Гра з кримінальним відтінком характеризується одним-єдиним словом – „кидалово”, тобто шахрайство.

Нещодавно одна моя родичка порадила кинути все і їхати жити за кордон. Доки не постарів. Доки ще можу заробити. Аргумент її головний: «Ніде не буде гірше, ніж в Україні».

Старшокласник, син патріотичних батьків, прийшов з уроку економічної географії з питанням: «Тату, а правда, що Україна завозить з Польщі яблука?» Батько відповів, що так, а ще – з Єгипту картоплю, з Китаю одяг… Син помовчав і сказав молодіжною мовою : «Треба звалювати з цієї країни!»

Батько намагався пояснити, що ЇМ тільки цього й треба: щоб на родючих українських землях лишилися мільйонів так 20, та й ті були недалекого розуму. Легше управляти і доїти ресурси нашої благодатної землі. Хто ВОНИ?

Середньостатистичний луганець Різдво не відзначає. 7 січня для нього – це лише зайвий привід не піти на роботу, вдосталь поїсти олів’є та салату з крабовими паличками, випити пива та горілки. А ще – подивитися по телеку різдвяне шоу з Аллою Пугачовою. Буває, що по під’їзду пройдуться підлітки з «кутею» – півлітровою банкою рисової каші з варенням і мовчки пригостять вас – одною ложкою на всіх, за що ви мусите за це їм дати гроші. Коли питаєш тих хлопців, чому вони не колядують, – кажуть, що не вміють. А от років 10-15 тому в помешкання городян приходили справжні колядники, які навперебій розповідали різдвяні віншівки. Бо тоді у школах викладали українське народознавство. Не стало цього предмету – не стало й колядування.

Донедавна з передвиборчої програми нинішнього президента звучали лозунги про покращення життя вже сьогодні. Пацан сказав – пацан зробив! Покращення життя найбільше відчули на собі підприємці, пенсіонери, шахтарі, афганці, чорнобильці та інші. Не обминули "увагою" й студентів: тепер хочуть "покращувати життя" і їм. В цьому на допомогу Гаранту прийшов міністр освіти Табачник. Але не сам, а зі своїм «новим» законопроектом «Про вищу освіту» № 9655 від 28.12.2011 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=42241

Раніше, подібний законопроект вносили депутати Луцький та Єфремов. Проте через студентські протести, законопроект зняли з реєстрації. Вдавшись до хитрощів: дочекавшись новорічних канікул, коли студенти роз’їхались по домівках, міністр освіти вирішив протягнути свій законопроект, щоб чимшвидше прозвітувати про виконану роботу в напрямку «покращення життя вже сьогодні».

Ватажок т.з. «синодного відділу по взаєминах церкви і суспільства» чекістської держбанди РПЦ протоєрей Всеволод Чаплін в інтерв'ю «Російській службі новин» публічно закликав до війни проти сусідів Росії і запропонував поголити в армію «оранжевих» опозиціонерів.

За словами Чапліна, Росії необхідно «нарощувати могутню військову присутність» у всіх регіонах, де «люди просять захисту від оранжевих експериментів, від різного штибу кольорових революцій».

Це було 1931 року. Тоді на Лівобережній Україні грали оперету „Ніч проти Різдва”. Репертуар виконували російською мовою. І ось десь у жовтні театр попав у Суми. Там його було негайно перейменовано на ДУМТ - Державний Український Музичний Театр і наказано перекласти репертуар на українську мову. Першою оперетою мала бути „Ніч проти Різдва” за Гоголем у переробці Миколи Вороного.

Від трьох до восьми років ув’язнення – таке покарання за знищення об’єктів історії та культури передбачає Кримінальний кодекс України. Це на папері. А поки що у Києві інвестори, які господарюють у столичному центрі, руйнують пам’ятки історії і – замість покарання – мають надприбутки від своїх новобудов. Чи можливо застосувати Кримінальний кодекс проти таких інвесторів? Відповіді шукали сьогодні учасники круглого столу в Києві.

Уряд Естонії на засіданні 5 січня розглянув проект поправок до закону про природний газ, що передбачає, зокрема, продаж естонським концерном Eesti Gaas, основним власником якого є російський "Газпром", своєї газорозподільчої мережі.

Через призму окулярів Дзержинського, або що означають «культпоходи» в    історію
У жовтні на саміті голів урядів СНД у Санкт-Петербурзі підписано угоду про зобов’язання країн-учасниць узгоджувати політику розсекречення колишніх радянських архівів. Досі, нагадаю, такого «культпоходу» в історію не було: кожна країна Співдружності мала право сама визначати, скільки правди про радянську добу мали знати її громадяни. Угода, ініціатором якої виступила Росія, це право нівелює: без згоди партнерів по СНД розсекречувати радянські архіви буде неможливо. Начебто жодної політики, суто запобіжний захід, необхідний для… «забезпечення національної безпеки кожної з держав-учасниць…» та «формуванням єдиних підходів до перегляду секретних відомостей, засекречених у період існування СРСР» (!). Таке пояснення лише посилює впевненість у невмирущості справи «залізного Фелікса»: вивіски «ЧК», «НКВС», «КДБ» начебто вже припали архівним пилом, а дух зловісних катівень ще й досі перекриває доступ до сховищ.

Влада регіоналів, тобто Кіровоградська ОДА вимагає «здати» їй виставу «Вертеп», що вже не перший рік йде у Кіровоградського академічного українського музично-драматичного театру ім. М. Л. Кропивницького. Про це розповіли актори Кіровоградського академічного українського музично-драматичного театру ім. М. Л. Кропивницького 4 січня під час зустрічі інтелегенції області, яку ініціювала обласна організація Просвіти імені Т.Г. Шевченка. Ну чим панове не цензура? Та ще й чого?

Нещодавно відзначено 20-ту річницю визнання української незалежності Польщею. Ця країна була першою з тих, хто визнав нашу державу. Від того часу українсько-польські стосунки ідуть по висхідній лінії. Однак у середовищі різних польських організацій є особи, які не розуміють важливості дружби двох країн і намагаються всіляко їи перешкодити, витягуючи на поверхню старі історичні міфи та непорозуміння. Водночас українська влада у взаєминах з польською меншістю дотримується норм толерації, великих поступок і повного сприяння для національного розвою. Конкретних прикладів чимало. Про це ми неодноразово писали.

Протягом багатьох років свято народження Христа сповнювало українців вірою в кращу долю  Вітчизни.

"…Чуєш? Бій вже клекоче. Слухай, слухай – дзвенить коляда…"

Для вояків ОУН-УПА Різдво завжди асоціювалося з надією на національне відродження рідного краю, здобуття Україною своєї державної незалежності. Тому на різдвяних листівках, які вони навіть у тяжких умовах підпілля намагалися виготовляти, щоб вітати друзів та рідних з Доброю Новиною – не лише янголи. Тут люди зі зброєю у руках ідуть поклонитися до скромної карпатської оселі, де Діва у вишиванці поєднала у собі риси їхніх матерів, коханих, сестер… Над хатиною сяє звізда – не радянська п’ятикутна, а ота справжня, Віфлеємська.