Намагаючись поглинути Україну, можна й зуби зламати
Намагаючись поглинути Україну, можна й зуби зламати PDF Друк
Статті - Політика
Середа, 05 жовтня 2011 00:33

Путін оголосив себе збирачем земель євразійських. Не надірветься?
«Деякі наші сусіди пояснюють небажання брати участь у просунутих інтеграційних проектах на пострадянському просторі тим, що це нібито суперечить їх європейському вибору»…
Стаття в «Известиях» за підписом Путіна під назвою «Новий інтеграційний проект для Євразії – майбутнє, яке народжується сьогодні» самим автором приурочена до дати 1 січня 2012 року. У цей день вступить в дію проект Єдиного економічного простору. Але насправді масштабні геополітичні конструкції, так привабливо і детально накреслені тут Путіним, явно продиктовані іншою датою. Днем виборів президента Російської Федерації навесні наступного року.

Глава російського уряду у статусі «майже обраного» президента РФ намалював для мислячого російського виборця (звісно, по-імперському мислячого – таких серед тамтешньої інтелігенції переважна більшість) масштабну картину величної Росії, «збирача земель євразійських», лідера всього неозорого євразійського простору. Саме Росія стоїть у центрі всіх цих організацій – СНД, Союзної держави Росії та Білорусі, ЄДКБ, ЄврАзЕС, ШОС, ЄЕП, Митного союзу…

А тепер Росія на додаток очолить нове запропоноване Путіним ще масштабніше й поліфункціональне геополітичне утворення – Євразійський союз (не плутати з Євразійським економічним союзом). І як це утворення постане нарівні з Європою, США, Китаєм та іншими глобальними світовими гравцями.

До чого, власне, зводиться суть розлогого матеріалу, виконаного в плавному науково-публіцистичному стилі?

ЄЕП стане історичним етапом не лише для «трійці» Росії, Білорусі та Казахстану, а й для всіх пострадянських держав. Чому? Чесно кажучи, не дуже зрозуміло.

СНД своє відпрацював, але став «колискою» для пострадянської «різнорівневої та різношвидкісної» інтеграції (див. вище весь той довгий список інтеграційних організацій), тож нехай ще собі поживе.

Криза диктує насамперед економічну інтеграцію, тому у 2000-му і був створений ЄврАзЕС. А «невблаганна логіка» (російської експансії? – Авт.) вивела євразійську «трійцю» на створення Митного союзу. 1 липня 2011 року були зняті митні кордони між трьома країнами – і це було добре. Тепер вступить в дію ЄЕП – і стане взагалі «супер». На всіх напрямках. Макроекономічному, транспортному, візовому, сільськогосподарському (Путін постарався не пропустити жодного важливого). Усі кордони і перепони впадуть – і буйним цвітом розквітне вільна конкуренція між бізнесами країн. І буде пильно враховано Шенгенський досвід.

Про європейський досвід Путіну б помовчати. Реалії Митного союзу є принципово іншими. Там одна велика країна диктує фіскальні правила двом маленьким. Статут МС виписаний так, що рішення в ньому приймаються Росією практично одноосібно. У Європі уявити собі таке просто неможливо.

А щодо того, як стало добре в Митному союзі та ЄврАзЕС, яскраво демонструє Білорусь. На яких умовах ця друга інституція (читай – Росія) надала стабілізаційний кредит Білорусі, що переживала економічну катастрофу? Зокрема, обвальне падіння національної валюти, паніку, скупівлю товарів ширвжитку?

Білорусь, відповідно до умов кредитної програми ЄврАзЕС, у найближчі три роки має приватизувати активи на 7,5 мільярда доларів. Мозирський НПЗ, Белтрансгаз – усе, що було рентабельним, перейде до російського (трохи й до казахського) бізнесу. Отака взаємодопомога. А тепер, зі вступом у дію ЄЕП, російські «обійми» стануть ще тіснішими.

Зустрічаємо в тексті блискітки неповторного путінського «гумору». Читаємо: «Для громадян зняття міграційних, прикордонних та інших бар`єрів, так званих «трудових квот» означатиме можливість без усяких обмежень вибирати де жити, здобувати освіту, трудитися. До речі, в СРСР – з його інститутом прописки – подібної свободи не було».

А розуміти це слід так: «Ми охоче приймемо й завантажимо роботою всіх бажаючих з пострадянських країн, тому що переживаємо справжню депопуляцію. А народ до нас поїде, оскільки зарплати завдяки продажу неймовірної кількості енергоносіїв у нас куди вищі, ніж деінде в екс-СРСР. І буде цей народ любити Росію і Путіна – нікуди не дінеться. Отака буде свобода».

А на «відкритих динамічних уніфікованих ринках» Росія знову-таки отримає переваги для свого бізнесу не так завдяки якості, як кількості, грошовій масі.

Пан Путін також із явним задоволенням нагадав про «наддержавні утворення» в Митному союзі та ЄЕП. Завдяки ним Росія отримує додаткові можливості для впливу на економічну політику своїх союзників. Російський майже-президент повідомив, зокрема, що на додаток до Комісії Митного союзу буде створено ще й Колегію.

Скупо сказано про «залучення до повноцінної роботи» МС та ЄЕП Киргизії і Таджикистану. Читай – «взяття під повноцінний контроль Росії».

Але всього цього Путіну мало. Він збирається створити ще масштабніше утворення – Євразійський союз. При цьому спеціально застерігає – не йдеться про відновлення СРСР. Люди, знайомі з особливостями путінського дискурсу, сприймуть його слова правильно – саме це він і збирається робити. Судіть самі:

 «Ми пропонуємо модель могутнього наднаціонального об`єднання, здатного стати одним з полюсів сучасного світу і при цьому грати роль ефективної «зв`язки» між Європою і динамічним Азіатсько-Тихоокеанським регіоном. Складання природних ресурсів, капіталів, сильного людського потенціалу дозволить Євразійському союзу бути конкурентоздатним у індустріальній і технологічній гонці, у змаганні за інвесторів, за створення нових робочих місць і передових виробництв. І разом з іншими ключовими гравцями та регіональними структурами – такими, як ЄС, США, Китай, АТЕС, - забезпечувати стійкість глобального розвитку».

Отакі скромні цілі. Створення геополітичного гіганта, конкурента інших світових потуг. І скільки б не вживати далі приємну для вуха Заходу лексики, типу «лібералізованого торговельного простору», «зони вільної торгівлі» тощо, розшаркуватися перед ЄС (готові виробляти з ним спільні принципи й поширювати їх «від Атлантики до Тихого океану»), від цього сутність не міняється.

Спеціальний месидж адресовано «дурненькій» Україні, яка сама не розуміє свого євразійського щастя: «Тут хотів би торкнутися однієї, на мій погляд, вельми важливої теми. Деякі наші сусіди пояснюють небажання брати участь у просунутих інтеграційних проектах на пострадянському просторі тим, що це нібито суперечить їх європейському вибору.

Вважаю, що це помилкова розвилка. Ми не збираємося ні від кого відгороджуватися і комусь протистояти. Євразійський союз будуватиметься на універсальних інтеграційних принципах як невід`ємна частина Великої Європи, об`єднаної єдиними цінностями свободи, демократії і ринкових законів».

Поблажливий тон месиджу, на жаль, непрямо підтверджує готовність української сторони йти на серйозні поступки Росії в нескінченних газових переговорах, про яку вже писали у пресі.

Саме слово «Україна» Путін, на відміну від назв інших пострадянських країн, не вжив у програмово-пропагандистському тексті жодного разу.

Автор схильний розцінювати це як поганий знак. Нами займуться окремо…

Хоча, з другого боку, намагаючись поглинути Україну, можна й зуби зламати…

Микола Писарчук, УНІАН