Щодо стану української мови в сфері друкованих ЗМІ PDF Друк
П'ятниця, 25 листопада 2011 23:55

ЗВЕРНЕННЯ Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. В. Стуса до власників російськомовних видань, громадян України:

Стан, в якому перебуває українська мова, зокрема, в сфері друкованих ЗМІ, є критичним. Негативні тенденції, які залишилися нам у спадок із попередніх епох, зберігаються. Керовану асиміляційну політику, здійснювану Російською імперією під гаслами боротьби з «малоросійським сепаратизмом», продовжили ще інтенсивніше, планомірніше і системніше ідеологи КПРС за часів СРСР під приводом боротьби з «українським буржуазним націоналізмом». При цьому комуністичний режим створював видимість підтримки української мови. А тепер навіть такої видимості немає. Нині у великих містах сходу і півдня України часописи українською знайти практично неможливо. Те, що в 46-мільйонній державі, яка називається Україною,  виходять лише дві загальнонаціональні щоденні газети, є абсурдним і небезпечним для здоров’я національного організму. 

За даними аналітичного огляду «Становище української мови в Україні в 2011 році», оприлюдненого в листопаді цього року  Рухом добровольців «Простір свободи» за сприяння Інтернет-видання «Тексти», наклади газет українською мовою становлять 30%, журналів – лише 10%, книжок – 56%. При цьому з усіх продажів книжок в Україні видань українською мовою продається 13%. Подібні цифри одержав О.Медведєв, автор іншого дослідження «Мовний баланс України за 2008-09 рр.».  Фактично, в Україні продовжується русифікація, яку не вдалося зупинити жодному з президентів незалежної України. Це – злочин проти Українського народу, який не повинен мати терміну давності.

Зазіхання на українську мову та культуру стало ознакою теперішньої влади. Останнім часом українська мова піддається атакам у різних сферах – від радіо й телебачення до дитячих садків. Це суперечить конституційній нормі про те, що держава  забезпечує всебічний  розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Як дослідив журналіст Інтернет-видання «Українська правда» Сергій Лещенко, «президента у його відрядженнях за кордон, профінансованих бюджетом України, не супроводжує жодне (!) україномовне видання». В 2011 році у поїздки з В.Януковичем їздять журналісти газет «Комсомольськая правда в Українє», «Ізвєстія в Українє», «Сегодня», «Факти», «2000», «Кієвскій тєлєґраф», журналу «Профіль», сайтів «Обозрєватєль» та lb.ua. При цьому звертає на себе увагу те, що газета «Кієвскій тєлєґраф» була закрита ще в грудні 2010 року.

Такі дії Президента України як гаранта Конституції, прав і свобод людини є дискримінаційними і служать поганим прикладом для органів державної і місцевої влад. Коли виконавча і законодавча влади стали синхронно в авангарді душителів всього українського, вважаємо за необхідне звернутися до власників тих мас-медіа, зокрема, газет, журналів, інтернет-видань, які виходять російською мовою, зважити на те, що ми живемо в Україні,  де більша частина громадян – українськомовні. Ігноруючи українську мову у виданнях, які вам належать, ви  тим самим ігноруєте елементарні правила співжиття в суспільстві. Випускаючи газети і журнали винятково  російською мовою, ви позбавляєте громадян України права вибору.

Ми вважаємо слушним у День українськомовної преси, який громадські організації з Києва, Харкова і Лубен відзначають 25 листопада, закликати власників російськомовних журналів, газет,  інтернет-видань врахувати ситуацію і, не очікуючи наказу зверху чи законодавчого врегулювання цієї проблеми, самим стати на шлях толерантного ставлення до прав українськомовних громадян.

Наше звернення – і до громадян України. Ми закликаємо вас передплачувати українськомовні газети і журнали. Не все залежить від нас, але те, що можемо, ми повинні зробити. Лише спільними і тривалими зусиллями зможемо переламати несприятливий для українців вектор розвитку України, яка належить передовсім її громадянам. До речі, перша українськомовна газета на Лівобережній Україні «Хлібороб», яка з’явилася 25 листопада 1905 року після зняття заборон на мову, як і інші українськомовні видання, виходили коштом громади і передплатників, без жодної фінансової підтримки і будь-якого сприяння з боку тодішньої влади Російської імперії.