FireBoard
Ласкаво просимо, Гість
Привіт! Вхід або Реєстрація.    Забули пароль?
Вистави піару чи самоорганізація?! (1 переглядає) (1) Гість
Донизу Відповісти Улюблений для...0
ТЕМА: Вистави піару чи самоорганізація?!
#6
Леонід Пінчук (Користувач)
Fresh Boarder
Постів: 6
graph
Користувач в офлайні Клікніть тут, щоб продивитися профіль цього користувача
Вистави піару чи самоорганізація?! 6 р., 5 міс. назад Репутація: 0  
До роздумів і пошуку відповіді на поставлене питання кличуть початок кампанії на виборах до місцевих рад і ті гасла, які учасники перегонів пропонують, гукаючи довіряти лише одному із них. Зрозуміло, що українців за національністю, не байдужих до долі української справи, цікавить, чи оговталися після лютого цього року національно-патріотичні, демократичні сили, чи зробили вони вірні висновки і що ж вони пропонують сьогодні, до чого кличуть. І ось маємо, як кажуть, те, що маємо. Здається, що вже мали і що називається черговим спектаклем піару політичної сили.
Одна із політичних сил (не станемо називати, яка, бо в піарі перед виборами вони схожі одна на одну) вустами свого лідера проголошує:» Наша держава наближається до місцевих виборів, на які йдемо з гаслом «НЕ БІЙСЯ! НЕ ЗРАДЖУЙ! НЕ МОВЧИ!». Саме цього вимагає від нас ситуація. Саме це ми з вами повинні робити. Сказавши «НЕ бійся!», ми повинні йти на боротьбу. Сказавши «Не зраджуй!», ми повинні зупиняти всіх зрадників, які допомогли цій владі створити коаліцію «тушок». Сказавши «Не мовчи!», ми повинні виступати проти всього антиукраїнського, антинародного, що робить ця влада.»(«Український південь», №29,вересень 2010 року, стор.2 www.mnru.mk.ua) А заступник лідера партії в тій же газеті на сторінці 3 наголошує:» Ми розуміємо, що на наших плечах лежить відповідальність за долю України та українського народу …».
Це ж які треба мати плечі, щоб витримувати таку відповідальність і таку ношу, яка під силу, як відомо, лише самому народу, насамперед, українцям за національністю, більшості населення України, українській нації, якщо мова йде про долю України?!
До речі, не одна ця політична сила перед кожними виборами каже про свої могутні плечі і готовність підставити останні під тяжку ношу, зокрема, під ношу влади, якщо їх оберуть, забуваючи, що носієм влади відповідно до Конституції України є - НАРОД.
Всі політичні сили, ведучи спільну гру, чомусь забувають, що мали б дбати не про піар політичної сили з рекламою могутності своїх плечей, а дбати насамперед, щоб народ, українська більшість суспільства робили на кожних виборах бодай один крок на шляху до свідомого і відповідального за долю держави носія влади.Робити все можливе, щоб народ, українська нація виходили із того ганебного стану всеодобрямства, коли діяли за вказіками партії-рульового і рульових, йшли «шляхом Леніна» без права і змоги робити свідомий вибір, щоб виходили із обіймів і лабет жахливої Системи і не стали на шлях до ретросистеми, про що нагадує і попереджає, зокрема, кандидат філологічних наук, шеф-редактор журналу «Універсум» Олег К. Романчук :» … номенклатурна, комуністична Система, колишня колоніальна адміністрація фактично адаптувала до своїх потреб демократичні елем енти, нав,язавши їм свої правила гри…Система успішно функціонує останні 19 років.. Усе глибоко і розумно продумано. Мова може йти тільки про злочин, рівного якому за всю історію людство ще не бачило... йдеться про перепрограмування ретросистеми…в модерну, мобільну, інформаційну, виразно НАЦІОНАЛЬНУ державу. А для цього мусимо змінитися. Маємо зрозуміти, що все залежить від нас самих. Політичну дурість і безпорадність не маємо права демонструвати світові. Владу треба передати розумній молоді,.. не враженій ретросистемною бацилою. Для цього треба негайно знайти в собі сили і мужність, щоб зійти з небезпечного ретрошляху в нікуди»( «Україна-2010: повернення в ретросистему»,« Слово просвіти»число 37,2010 року стор.5, www.slovoprosvity.org.ua).
Здавалося би, що саме національно-патріотичні, демократичні сили, представником яких є згадувана партія, мали би давно вдарити на сполох і шукати нарешті шляхи звільнення суспільства, насамперед, українців за національністю із обіймів і впливу Системи, бодай,зупинити злочин, а не змагатися на ретрошляху в піарі із силами вчорашнього дня, слугами і виконавцями Системи, які працюють на останню всі 19 років незалежності і нині прикладають всі зусилля, щоб не зійти нам з того ретрошляху.
Мали би зробити уже в цьому році висновки із прикрого результату виборів Президента, згадати все сказане представниками цих же сил в переддень і в !9-ту річницю незалежності про те, що, як не гірко і прикро, не сталося, як гадалося: зокрема, самовизначення української нації не відбулося і не видно сил, які б працювали в цьому напрямку, зросійщення і денаціоналізація українців досягли небаченого розмаху і правозахисники не бачать сил, які б щиро бажали протистояти епідемії , нікому не те, щоб наполягати на виконанні вимог, навіть нікому згадати про статтю 11 Конституції України, за якою держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України , що було би першим і надійним кроком до виходу із Системи.
Зокрема, згадувана партія мала би почути слова одного із своїх лідерів, доктора наук Володимира Черняка, який за одним із «круглих столів» стверджував, що українська нація не сформована , що треба нарешті «вийти із прострації», дбаючи не про єдність політиків, а про єдність виборців, насамперед, українців за національністю.
Мали би не забувати і А.Погрібного, який свого часу закликав ударити у дзвони оздоровлення української нації, визначивши її хворобу як «епідемічну» та вказавши не тільки загальновідомі історичні, політичні , а і генетичні, притаманні тільки українцям за національністю, чинники хвороби, яка нині прогресує.
Якщо вже не своїх однопартійців, фахівців, представників інтелектуальної еліти, не А.Погрібного, то мали би шанувати слова Патріарха Філарета із його молитви на молебні за Україну 24 серпня цього року, зокрема:» Господи боже,Ти дарував кожному народу свою мову,… але ми, раби недостойні, втративши свободу і державність, забули свою рідну українську мову і тепер зробили мови предметом суперечок – ЯКОЮ МОВОЮ МАЮТЬ РОЗМОВЛЯТИ УКРАЇНЦІ. Прости нас, Милосердний Господи, за цей ГРІХ. Господи, Спасителю наш, Ти молився Своєму Отцю, щоби ми були єдині, але ворог і донині роз,єднує нас так, що в цьому році ми не можемо і помолитися за Україну разом. Ти знаєш неміч народу нашого – відсутність єдності як в минулому, так і тепер, але прости нам провини наші і об,єднай нас, щоби ми думали не про свої особисті інтереси, а про Церкву Твою святу, про благо всього народу, про прощення гріхів, про спасіння і вічне життя…Амінь!»
Не почули лідери і слів речника УПЦ Київського патріархату єпископа Євстратія(Зорі) про те ,що їм треба зійти нарешті з політичної арени, бо вони були здатні воювати за незалежність України і виявилися безпорадними успішно працювати, будувати незалежність, вклавши в голови українців за національністю ідеологію українського націоналізму, ідеологію єдності націії, її самовизначення через побудову української національної держави. Нагадували про таке лідерам і багато інших знаних людей. Зокрема ,професор Володимир Войтенко пише :» Націонал-демократи з різних партій не годні зробити те, чого ми чекаємо… доведеться руйнувати МОНОПОЛІЮ тих, хто із своєю місією лідерів не впоралися… сучасна українська опозиція представлена ієрархізованими структ урами, внутрішньо однотипними зі структ урами чинної влади.» («Слово просвіти»число 38,ц.р.ст4, «Нотатки українського націоналіста»).Не прислухалися….
Сьогодні приведені слова О.К. Романчука і В.Войтенка дають пояснення, чому не почули, не згадали,забули, не прислухалися: політики, лідери національно-патріотичних сил, на жаль, вражені «ретросистемною бацилою». А відома громадська діячка Ірина Магрицька у своїй книзі «На нашій,на своїй землі..» розповідає, що українці півдня і сходу , які живуть в умовах фактичного духовного геноциду проти останніх, так і не дочекалися допомоги від вражених «ретросистемною» бацилою, « від тих, кого Михайло Слабошпицький називає «штатними патріотами»(це нібито патріоти, але зосереджені вони суто на особистих інтересах) і «націонал-паразитами» ( це люди,які зробили український патріотизм своєю професією і прагнуть з того жити», стор.37)
Не дивно, що замість щоденної молитви разом з українцями за національністю про прощення гріхів наших з повторюванням слів Патріарха Філарета, замість закликів про звернення із ретрошляху в нікуди з конкретними пропозиціями,що маємо робити по оздоровленню української нації, насамперед, по її консолідації, по зупненню зросійщення і денаціоналізації українців за національністю , нам знову пропонують спектаклі політичного піару під гучними гаслами, щоб ми не забували про існування тієї чи іншої політичної сили, з гаслами, які ведуть до чергових поразок..
Зокрема, з огляду на належність згадуваної партії до національно –пат ріотичних, демократичних сил її заклики «Не бійся, не зраджуй, не мовчи!»., зрозуміло, адресовані насамперед українцям за національніс тю, українській нації. Та чи саме цього вимагає від нас, українців за національністю, реальна ситуація, на яку лідери закривають очі собі, членам партій і українцям за національністю з огляду на сказане вище?! Чи саме це ми з вами,побратими-українці, маємо робити з огляду на те, чого не чують і не хочуть чути лідери національно- патріотичних, демократичних сил в штовханині до владного корита?!
Чи варто гукати до боротьби хвору, несформовану українську націю, наражаючи її на ще одну прикру і болючу поразку?! Хто і яких зрадників має зупиняти, коли зрадників української справи маємо серед провідників, а лідери вражені «ретросистемною бацилою» і не хочуть чути навіть молитву за Україну, щиро молитися за останню і українців разом з церквою і щось робити,щоб нам зійти з ретрошляху?! А закликаючи не мовчати про дії нинішньої влади, чи не закривають нам очі на визначені багатьма небажання і нездатність, безпорадність нинішніх лідерів національно-патріотични сил працювати на носія влади, народ, на українську націю, а не на рекламу могутності плечей тієї чи іншої політичної сили?!
Відповіді на запитання, поставлені перед нами, українцями за національністю, самим життям маємо шукати з огляду на сказане самотужки, прислухаючись до порад інтелектуальної еліти, шукаючи серед молодих її представників нових провідників української справи, прислухаючись, зокрема, до порад і Володимира Войтенка :» Протестний потенціал нації незрівняно вищий ніж те, що уособлюють Ю.Тимошенко чи будь-хто інший. Разом нас багато, але сьогодні ми не разом через приватні амбіції партійних лідерів.. Альтернатива- або йти в партизани, або братися за сторення позапарламентських структ ур громадянського суспільства- рухів?спілок, об,єднань і товариств… Сьогодні і завтра передумови майбутніх успіхів маємо шукати поза парламентом.»( там же).
Тому маємо розуміти, зокрема,і лозунги згаданої партії так, шоб вони допомогли нам, бодай,замислитися, куди нас ведуть нинішні лідери національно-патріотичних, демократичних сил, та зробити,бодай,перші зусилля, щоб зійти з ретрошляху,пошукавши за порадами О.К Романчука і В.Войтенка інших,молодих лідерів ,позбавлених ретросистемної бацили.
Сказавши «НЕ БІЙСЯ!», ми маємо не боятися глянути правді в очі, якою б вона не була гіркою, не закривати очі на хворобу української нації, яка прогресує, на нагальність активної роботи по оздоровленню української нації силами української громади, кожного небайдужого українця, які мають стати місіонерами, проповідниками ,насамперед,рідної мови серед так званих російськомовних наших побратимів-українців, не продовжувати злочинне замовчування хвороби української нації.
Сказавши «НЕ ЗРАДЖУЙ!», ми маємо пам,ятати про свою національність і справу української нації, її консолідацію і самовизначення, національну гідність і національну ідею, ідеологію українського націоналізму, ідеологію, яка нікому і нічим не загрожує, закликати і постійно нагадувати про вказане нашим побратимам-українцям при владі, народним депутатам і депутатам рад всіх рівнів, журналістам ЗМІ , громадським діячам і діячам культури, мистецтва, спорту,не залишаючи без реакції прикрі випадки зневаги до української мови, справи з їхнього боку, особливо,зроблені публічно, в пресі, на радіо, з екранів телебачення, в мережі інтернет.
Сказавши «НЕ МОВЧИ!» , ми маємо не мовчати, коли нам замість вкрай необхідної роботи по виведенню із прострації української нації, виведенню українців за національністю із стану «дурного хохла» лідери національно-патріотичних, демократичних сил пропонують змагання із владою в спектаклях партійного піару. А для українців за національністю, членів цих партій це гасло мало би означати говорити правду лідерам і нагадати їм рекомендації знаних людей про те,що час їхній вийшов і що напрямок роботи і гасла , партійні списки кандидатів,зокрема, мають визначати партійні організації з відновленням дійсно демократичних норм партійного життя, а не лідери чи грошові внески, про що повідомляють вже і ЗМІ.
Озброївшись цими чи подібними гаслами, ми скоріш за все зможемо знайти нових молодих провідників української справи серед кандидатів-українців за національністю в мажоритарних округах на виборах до місцевих рад, де вже за повідомленнями ЗМІ громадські лідери йдуть на вибори однією командою, бо серед партійних списків нових лідерів ми не знайдемо.
З цими ж гаслами розпочнемо шукати нових провідників і в тій позапарламентській роботі, про яку як єдину альтернативу каже В.Войтенко ( не йти ж нам, українцям в Україні, в партизани!). Як перші кроки до такої роботи, до самоорганізації української нації маємо пропозиції провести уже 1 грудня цього року в роковини референдуму про незалежність України збори українських громад в містах і селах, в районах міст з запрошенням депутатів-українців рад всіх рівнів та питанням на порядку денному « Референдум.Сподівання і наслідки,Чому не сталося,як гадалося і що робити українцям за національністю» . Нашими гаслами до зборів можуть бути слова Т.Шевченка « обнімітеся,брати мої» і заклик « українці, шануймо рідну мову, спілкуймося між собою українською!».Роботу до наступних щорічних зборів доручимо вести обраній на зборах Президії , а також оберемо делегатів на збори обласні і всеукраїнські у визначені терміни. Дуже важливо провести збори без участі «штатних патріотів», лідерів партій, щоб не перетворити збори на піар- кампанію про партійні сили і їхні могутні плечі. А вже члени партій мають прийти на збори як українці за національністю із своєю особистою думкою.Покличемо до організації і проведення зборів Громадську Раду НКЗУ в Києві і в регіонах, на місцях, представників інтелектуальної еліти, не вражених « ретросистемною бацилою».
То ж до зутрічі на зборах самоорганізації, побрат ими –українці!. І нехай нам Бог допомагає звільнитися від політичної дурості і безпорадності , яку, як справедливо нагадує О.К Романчук, не маємо права демонструвати світові!
 
Повідомити модератору   Зареєстрований Зареєстрований  
  Для додавання повідомлень, Ви повинні зареєструватися або авторизуватися.
Нагору Відповісти
Працює на FireBoardОдержати останні повідомлення прямо на ваш робочий стіл